У одному селі жив молодий парубок. І був він закоханий сильно і безмовно в першу красуню на всю округу. Дівчина володіла серцями майже всіх хлопців в селі і дуже гордилася своєю привабливістю, але нікому не віддавала перевагу.

   І тоді вирішив хлопець стати воїном сильним і сміливим. Він подумав, що бачивши могутнього бійця, в обмундируванні, з винагородами, дівчина захоче стати його дружиною. І пішов він в місто, на солдатську службу. Дослужився до офіцера, відрізнився в боях, змужнів і повернувся у його сторону. Втім, вона так і не вибрала свого судженого.

Тоді закоханий чоловік вирішив стати багатим, вже тоді дівчина точно не встоїть перед дорогими дарунками. Поступив він на службу до купця охоронцем, вчився в того. І незабаром відкрив свою справу, розбагатів і повернувся в рідне село всіма шанованим купцем. Але дівчина байдуже прийняла його дарунки, лише показала ще щедріші підношення від інших претендентів її руки.

   І тоді вирішив чоловік набратися мудрості. Залишив він всі свої багатства сім'ї і пішов по світу шукати розуму. Повернувся він через декілька років в рідне село, славлячись людиною мудрою. Але не пішов він до будинку красуні, а став спокійно жити, ділячись з іншими своєю мудрістю.

  Прошло час, дівчина так і не вийшла заміж, вважаючи негідною її красу всі пропозиції. Але потік днів невблаганний і кожен новий день дзеркало відображало все меншу привабливість жінки. І ніхто вже не хотів брати її в дружини. Залишившись одна, прийшла жінка до мудреця і запитала, чи хоче він узяти її в дружини. І погодився мудрець.

Здивувалися люди:

— Навіщо тобі в дружини така жінка, яка, до того ж, зробила тобі так багато зла?

Посміхнувся мудрець:

— Я бачу в ній стільки добра! Адже коли б не вона, я б ніколи не став тим, ким є зараз.

Урок метелика

 Одного разу у коконі з'явилася маленька щілинка. Людина, яка випадково проходила поряд, досить довго стояла і спостерігала, яка через цю маленьку щілину намагається вилізти метелик. Минуло чимало часу, а щілина залишалася так само маленькою. Здавалося, метелик зробив усе що міг, і сил на боротьбу за звільнення від кокона у нього більше не залишилося. Тоді людина вирішила допомогти метелику і, взявши ножа, розрізала кокон. Метелик одразу вийшов з нього, але його тільце було надто слабким та немічним, а крила - прозорими й нерухливими. Людина продовжувала спостерігати, очікуючи, що ось-ось крила метелика розправляться і зміцніють, і він полетить. Але цього не сталося... Решту життя метелик тягнув по землі своє слабке тільце, свої не розправлені крила. Він так і не злетів! А все через те, що людина, прагнучи допомогти, не розуміла: зусилля, які необхідно докласти, щоб вийти через вузьку щілину кокона, необхідну метеликові, аби рідина з тіла перейшла в крила, і він зміг літати. Життя змушувало метелика із зусиллями залишити оболонку, щоб надалі він міг' рости і розвиватися. Іноді   саме   зусилля   необхідне нам   у   житті.   Якби   ми   жили,   не стикаючись із труднощами, то не змогли б бути такими сильними, якими є зараз. Ми ніколи не змогли б літати. Я просив сил...

А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним. Я просив мудрості...

А життя дало мені проблеми, щоб їх розв'язувати. Я просив багатства...

А життя дало мені мозок і м'язи, щоб я міг працювати. Я просив можливості літати…

А життя дало мені перешкоди, щоб я їх переборював. Я просив любові...

А життя дало мені людей, яким я міг допомагати. Я просив благ...

А життя дало мені можливості. Я не отримав нічого з того, про що просив. Але я отримав усе, що мені було потрібно.

Два верблюди 

Йдуть пустелею два верблюди. Втомилися. Зупинилися. Один верблюд дивиться на іншого, а потім як плюне на нього.

— За що? За що ти на мене плюнув? За те, що я кожен день працюю, без води, без їжі? Плюю на себе, тягаю вантажі... І за це ти на мене плюнув? — сказав постраждалий верблюд.

— Ти на себе плюєш — і іншим хочеться